SkiWorld.org.ua

активный отдых в Карпатах и горнолыжных курортах Украины и Европы

Закарпатський гейзер може стати принадою для туристів-екстремалів


2013-11-05 11:39:35 UTC

Про гейзер у селі Вучкове на Закарпатті немає жодної згадки в інтернет-пошуковику Google. Та й узагалі, слово «гейзер» в Україні трапляється майже винятково в комплекті з різноманітними «ВАТ» чи «ПП». З одного боку, воно й не дивно — природні фонтани, як правило, характерні для місцевостей із активною вулканічною діяльністю, якої в Україні, на щастя, ніде немає.

Однак принаймні один гейзер, хай як, на перший погляд, дивно, в країні точно є. Ба більше — міститься він на території Закарпаття — у селі Вучковому на Міжгірщині. Розповідає UA-Reporter.com.

Це село в Карпатських горах має, як мінімум, три цікаві особливості. По-перше, тут стоїть найдовший на Міжгірщині автомобільний міст завдовжки 91,3 метра. Відкрили його 2006 року, а будували ще з часів повені 2001-го. Міст з’єднав береги Ріки.

Та найбільш відомим Вучкове стало завдяки тому, що є батьківщиною відомої бджоли-карпатянки. Цей вид медоносних комах був виведений у 60-ті роки і привабив радянських пасічників своєю миролюбністю, морозостійкістю й працьовитістю. Кілька років тому вучківці вшанували пам’ять про комаху, яка прославила їхнє село, встановивши їй пам’ятник.

Третя особливість села могла би стати справжньою туристичною родзинкою Вучкового, натомість перетворилася на символ недбалої людської діяльності.

Гейзер — це джерело, яке періодично викидає високо в повітря струмінь води й пару. Найвідоміші містяться в Ісландії, Росії (на Камчатці), Північній Америці (парк Єлловстоун), Новій Зеландії, Японії, Китаї.

«Проте закарпатський гейзер — це не зовсім те, що ти собі уявляєш», — розповідає краєзнавець Олександр Богданов, який відвідав Вучкове в пошуках природного дива. Побачене його розчарувало.

Розмістився гейзер в урочищі Петровець. Потрапити до нього можна, якщо йти від пам’ятника бджолі в напрямку довгої скелястої ущелини. Колись, за розповідями місцевих жителів, місцевий гейзер становив собою природний фонтан, який 4 рази на добу вистрілював потужним струменем води на висоту 5-7 метрів. Вода була дуже гарячою і надзвичайно солоною — як ропа. Через це краї гейзера сантиметрів на 30 були покриті соляними відкладеннями. Люди просто приходили й відламували собі шматки солі.

Все змінилося на початку 90-х, коли до села приїхали геологи на завдання металургійного комбінату, котрий мав намір викупити територію урочища й побудувати там величезний відпочинковий комплекс. Вода з гейзера, очевидно, мала йти до санаторію на оздоровчі купелі. Геологи взялися за встановлення відвідної споруди та, мабуть, щось порушили всередині гейзера, і вода перестала бити, пішовши через трубу. Останню трохи подовжили, довівши до потічка. З того часу вода б’є винятково через неї в горизонтальному напрямку.

Через розвал СРСР будівництво санаторію металургійного комбінату заглохло, і нині там залишився хіба що величезний фундамент та понівечений гейзер. Вода в ньому холодна і разів у три менш солона. Люди кажуть, що тепер струмінь води б’є кожні 20 хвилин. Раніше ж, як згадувалося, чотири рази за добу, причому настільки точно в той самий час, що за цим годинники звіряли. «Навіть тепер, хоч гейзер і понівечили, викидання води справляє сильне враження. Фотографія це передати не може», — твердить Богданов.

Саме урочише Петровець і далі дуже популярне серед місцевого люду. Зокрема й тому, що на іншому березі потічка — джерело мінеральної води, багатої на залізо. Люди ідуть убрід, оскільки місток знесла одна з повеней, і набирають цілющої живиці. «Сам був свідком, як туди приїхав автобус, із якого вийшли бабусі-прихожанки на чолі з батюшкою, відтак просто біля гейзера її дегустували», — згадує Богданов. Воду ж із природного фонтана не п’ють, оскільки вона все ж таки надто солона. Хоч, кажуть, дуже благотворно впливає на шлунок.

«Шкода, звичайно, що з гейзером так учинили. Звісно, він не був такий, як найвідоміші у світі, що вистрілюють водою й на 100 метрів угору, однак вучківський має свою перевагу — він наш, закарпатський», — підсумовує Олександр Богданов.

Напевно, на Закарпатті аж надто багато природних чудес, якщо така дивовижна річ, як власний гейзер, залишається в нашому краї майже не відомою. Хоч за останні роки підприємці відновили в області вже чимало місць для відпочинку, які планували звести ще за Радянського Союзу, та не встигли завершити через розпад країни. Можливо, з часом хтось із бізнесменів туристичної галузі згадає й про Вучкове та, врешті, завершить будівництво тамтешнього санаторію. І тоді наш край дістане ще одну принаду для туристів — закарпатський гейзер.

Чтобы оставить отзыв, вам необходимо зарегистрироваться