SkiWorld.org.ua

активный отдых в Карпатах и горнолыжных курортах Украины и Европы

Вікенд у Славському


2013-11-05 11:39:09 UTC

Щойно випадає перший сніг, любителі активного відпочинку беруть у руки лижі та вирушають у гори.

Проте по-справжньому життя в гірськолижних курортах активізується в січні, після Нового року, та стихає у квітні, а іноді й на початку травня. Принаймні так є в містечку Славське. Покататися на лижах із гори Тростян сюди з’їжджаються охочі з усієї України.

Минулих вихідних у товаристві друзів вирушила туди і я. Треба сказати, що в зимові Карпати їхала не вперше, однак спускатися з гори на лижах ще так і не навчилася. І от, зваблена запевненнями лижника з п’ятнадцятирічним стажем, що він обов’язково навчить кожного з нас цьому мистецтву, я повірила в те, що моя мрія врешті здійсниться. Проте знову сталося не так, як гадалося. Наш так званий домашній інструктор пізно ввечері повідомив, що через суб’єктивні причини не їде з нами. Натомість замість двох друзів до нас приєднується двоє знайомих, один із яких непогано гасає на лижах. По приїзді в Славське з радістю пристаємо на пропозицію однієї жінки поселитися в її хатині, яка нібито знаходиться неподалік від підйомників на Тростян. І тільки ввечері того дня ми зрозуміємо, що краще було пошукати помешкання десь у центрі Славського...

*Тростян – гора, небезпечна для початківців *

Від хатини до підніжжя Тростяну дорога й справді недалека – лише двадцять хвилин. Щоправда, не протоптана, тому ми час від часу по пояс занурюємося в кучугури.

Вистоюємо невеличку чергу на підйомник і піднімаємося на гору. З кожним метром підйому стає все холодніше, верхівка гори ховається в снігу й складається враження, що потрапляємо у володіння Снігової Королеви.

Оскільки навчання їзди на лижах за допомогою професійних інструкторів є недешевим, беремо на прокат лижі та самостійно вчимося спускатися з підйому до канатної дороги на Тростян. Кріплення лиж час від часу розщіпаються, тож я й подруга тільки те й робимо, що витрачаємо по півгодини часу на те, аби знову прищепити черевики. Третя наша попутниця, розчарована тим, що нас ніхто не навчає їздити, відмовилася ставати на лижі і під час нашого катання “працювала” помічником зі вдягання лиж. Коли піднімаємося на гору здавати лижі, відшукую інструктора, аби поцікавитися, що необхідно знати “чайникам”, які хочуть навчитися їздити на лижах. Інструктор Василь запевняє нас, що насамперед початківці повинні пройти консультацію в професіонала. Це є своєрідною страховкою. Адже, вдягнувши лижі, початківці можуть їхати й самостійно, а от де і як зупинитися, вони не знають. Навчаючи їздити, інструктор підтримує лижника за палички, аби той не впав. Виявляється, зрозумівши теорію, за годину можна засвоїти практичні навички. Якщо ж людину не покидає страх – жодного результату з навчання не буде.

Тим, хто хоче навчитися цьому мистецтву, варто врахувати, що під час їзди активізуються ті м’язи, які під час ходіння відпочивають. Тому вже після години їзди страшенно болітимуть ноги. Болять вони і в професіоналів, які звикли гасати на лижах по кілька годин підряд. Цікаво, що деякі любителі активного відпочинку починають учитися кататися не на лижах, а на сноуборді. Кажуть, що це значно легше.

Зрозумівши теорію, за годину можна засвоїти практичні навички їзди на лижах (Фото: Олег Огородник)

Василь запевняє нас, що для початківців з інструктором Тростян не є небезпечною горою. Іншої думки щодо цього начальник рятувальної служби Львівської обласної організації “Динамо” Михайло Синевудський. Він вважає, що починати їздити на лижах варто з невеликих гір. У Славському такими є Політехнік і ФМІ. Він розвінчує твердження окремих лижників про те, що для цього підходить і гора Варшава. Каже, що на Варшаві для початківців занадто крутий спуск. А лізти на гору Тростян, висота якої 1232 метри, взагалі дуже небезпечно. З початку лижного сезону їхня служба надала першу медичну допомогу 127 потерпілим на горах Тростян, Політехнік, ФМІ, Варшава, Крокус. За словами пана Синевудського, травмуються переважно початківці та лижники “під градусом”. За статистикою, з-поміж початківців травми отримують 60 зі 100. Цікаво, що сноубордисти травмуються значно рідше, ніж лижники. Ті, хто “обривається” з бугелів, як правило, залишаються живими й неушкодженими. На щастя, цього року ще ніхто не злетів з крісельної канатної дороги, проте жодної зими без НП не минає. Такі випадки трапляються з вини самих пасажирів. Потерпілими бувають переважно ті, хто на горі випив чимало спиртного.

У штаті рятувальної служби Львівської обласної організації “Динамо” працюють шість рятувальників. А допомогу вони надають не в годину пік, а о 17-18 год.

На санках можна

“накатати” багато синців

Двоє чоловіків, які приїхали з нами в Славське, вирішують повертатися до Львова ввечері першого дня. Оскільки до потяга є ще час, вони запрошують нас – трьох дівчат – спуститися з ними в селище на каву. Дорога до вокзалу на п’ятнадцять хвилин ходи довша, ніж до підніжжя Тростяну. Крім того, вона весь час петляє, тому запам’ятати її нелегко. Провівши їх на потяг, ми вирішили повечеряти й затрималися в селищі ще години на три. Повертатися пізнього вечора на гору, де стоїть хатина, дівчатам без супроводу страшнувато. Тому ми заздалегідь домовилися з водієм “бобика”, що він нас підвезе на гору. Але чи то ми так погано пояснювали, чи він нас так зрозумів, повозивши півгодини низинним бездоріжжям, водій зупинив авто в абсолютно незнайомому для нас місці та сказав, аби далі ми чимчикували самі. Коли почали просити, щоб відвіз нас туди, де домовлялися, цей недобрий чоловік відповів, що дороги позамітало, тому вгору він не поїде. Наша їзда завершилася тим, що водій відвіз нас знову до вокзалу, де ми, заявивши про невиконане замовлення, відмовилися платити. Надворі була вже північ, а на нас чекала важка дорога вгору до хатини. Долали її дві години заметеними дорогами, чужими подвір’ями, збиваючись зі шляху, по пояс вгрузаючи в сніг, а іноді навіть повзучи. У темряві стовбури дерев видавалися нам людьми, які йдуть назустріч. Аби з’ясувати, чи в правильному напрямку рухаємося, постукали в дві хатини, у яких світилося. Врешті, наскрізь мокрі та знесилені дісталися до нашого помешкання, де, познімавши та повісивши сушитися одяг і взуття, відразу полягали спати. О восьмій годині ранку збудилися від тупотіння багатьох ніг і гучних голосів. Це в наш будинок прибуло восьмеро нових відпочиваючих...

Того дня вирішуємо покататися на санках. Беремо їх на прокат і, аби ні в кого не в’їхати, вирушаємо на інший бік гори Тростян, туди, де немає лижників. Падати із санчат обличчям у чистий пухкий сніг цікаво та захоплююче. Цікаво й спостерігати за тим, як падає хтось інший. Переважно на одних санках спускаються двоє “пасажирів”, а при падінні вони перетворюються на одну велику снігову масу.

Якщо звичайними санками дорогою з перешкодами не поїдеш, то на санях “Чук і Гек” можна легко вирулювати між ялинками. Я спостерігала, як один чоловік, маючи практику спускання з гори на санках із кермом, гарно давав собі раду й на звичайних. Мені ж після декількох приємних спусків наприкінці не пощастило. Розігнавшись із гори, я помітила, як несподівано дорогу перетнули інші санки та двоє пасажирів злетіли з них, загородивши проїзд. Розуміючи, що коли не загальмую, травмованих буде четверо, я виставляю вперед ногу та падаю на ліву руку. Не в силах поворушити пальцями, прислухаючись до болю в руці, вирішую, що на цей раз катання з мене достатньо. Вже пізно ввечері вдома зауважую, що всі мої ноги в синцях.

Дорогою до прокатного пункту знайомлюся із сорокарічним чоловіком у чудернацькому ковпаку, на якому намальовано гальбу та написано Oktober fest, Munchen. Розповідає, що придбав її на знаменитому фестивалі пива в Мюнхені. Чоловіка звати Андрій, він – стоматолог зі Львова. На лижах катається двадцять років, привчив до цього свою дружину, і вже шість років разом із ними катається їхній одинадцятирічний син. Хоча Андрій не вважає себе професіоналом, він не відмовляє собі в задоволенні кожних вихідних покататися на лижах. На запитання, чи коли-небудь травмувався, відповідає, що його це лихо оминуло, а от його друг, професійний лижник, якось отримав перелом гомілкової кістки. Причиною цього стало кріплення, що розщепилося.

Гірськолижний курорт – це місце, де можна не тільки гарно відпочити на лижах, сноуборді, санках, снігоході, санях, які тягне кінь, а й знайти багато нових друзів. А місць для знайомства більш ніж достатньо: у черзі на канатну дорогу, на самій канатній дорозі, у барі на горі за склянкою глінтвейну та в хатинці, де ви зупинилися на ніч. Аби покращити умови для відпочивальників у Славському, дирекція навчально-спортивної бази Львівської обласної організації “Динамо” цього року має намір вкласти 1,5 млн. грн. у ремонт дороги до Тростяна. Зважаючи на те, що функціонуючі канатні дороги працюють із 1968 року, планують їх замінити. Це хотіли зробити вже цьогоріч, проте наразі не знайшли 160 тис. доларів. У перспективі також будівництво нового  швидкісного витягу, який дозволить розвантажити крісельний підйомник. Після цього, за словами директора Володимира Будулича, вони візьмуться за крісельну канатну дорогу. Можливий і варіант навпаки: спочатку крісла, потім – бугелі. До квітня-травня “Динамо” визначиться, з чого починати. Проте є реальна надія, що вже невдовзі ми підніматимемося на Тростян на двомісних кріслах.

Леся Олендій

Львівська газета

Чтобы оставить отзыв, вам необходимо зарегистрироваться